У цій роботі все буває. Зранку їдеш на планове перевезення після виписки з лікарні, а вже за пів години дзвінок із надписом: “Терміново! Потрібно транспортувати лежачого хворого з передінсультним станом до іншого медцентру”. Ти ще не доїхав назад, а тебе вже чекають. І це — не фігура мови, а реальність, у якій щодня працюють екіпажі, що займаються транспортуванням хворих.
Термінові виїзди — це завжди виклик. І не лише через швидкість чи ситуацію. Найбільше — через людей, які на тебе дивляться з надією. Родичі трясуться, хворий мовчить або навпаки — в істериці. І ти маєш тримати рівновагу за всіх.
Пам’ятаю випадок. Дзвінок о 2-й ночі. Жінка у віці після перелому стегна лежить удома, температура під 39, дихання ускладнене. Швидка приїхала, але сказала: “Госпіталізація не показана”. Родичі не витримали — подзвонили нам. Вже за 40 хвилин ми були на місці. Медик із нашої бригади зняв ЕКГ, підключив кисень, стабілізував стан. І ми обережно, з пульсоксиметром на пальці, повезли її до приватної клініки. Якби чекали до ранку — все могло бути зовсім по-іншому.
Інша історія — молода дівчина після ДТП, виписали зі стаціонару, але вдома різко погіршився стан. Важко дихала, набряк легень, схожа на тривожну реакцію організму. Батьки в паніці, але водночас не знали, куди звернутись. Ми не просто перевезли, а супроводжували до приймального відділення, передали лікарям і пояснили всю історію. У терміновому перевезенні лежачих хворих важливий кожен крок — не просто “підняли, повезли, віддали”, а бути в темі до самого кінця.
Не менш емоційні виклики — до дітей. Особливо з ДЦП, епілепсією, постінсультним паралічем. У батьків руки тремтять, дитина кричить, а в тебе одна ціль — безпечно доставити. Ми їздили вночі, під дощем, на великі відстані — тільки щоб дитина дісталась туди, де їй допоможуть.
А буває — потрібно транспортувати не після загострення, а навпаки — у важкому, але стабільному стані, коли є шанс, але його треба використати тут і зараз. Якось ми везли чоловіка з передостанньої стадії раку з Києва до клініки за кордоном. Було складно: кисень, медикаментозна підтримка, ескорт. Але це була його надія. І ми знали, що не маємо права на помилку.
У таких моментах ти особливо розумієш, що транспортування хворих — це не просто про доставку. Це — медична евакуація. Це — частина боротьби за життя. Це — та сама межа, де час грає проти, а ти маєш виграти.
Люди часто запитують: “А коли саме треба викликати таку службу?” Відповідь проста: коли сумніваєшся — краще викликати. Якщо є температура, якщо людина не встає, якщо змінився стан свідомості, якщо після виписки з лікарні щось “не так” — не ризикуйте. Не тягніть. Бо іноді втрачена година — це втрачений шанс.
І ще: завжди краще готуватись до такого заздалегідь. Мати номер під рукою, знати, як виглядає процедура виклику, які документи потрібні. Бо коли біда — думати нема коли.
Так, бувають і простіші випадки. Перевезли з одного поверху на інший, перевезли на обстеження. Але саме термінові перевезення лежачих хворих — це те, що тримає нас у тонусі. Бо саме в цих моментах наша робота набуває найбільшого сенсу.
